Панич

Із-під землі, понад лісою в’ється панич.
Чіпко тримається вусами крученими – не відірвете! Ні!
Ніжно вклоняє дзвоник-голівку сонцю услід.
Серце побачить – і стане тануть, як лід.

Нагорний, 21.01.1990 р.