ВІРШІ ТА КАРТИНИ
Ой, ти, Зимонько-Зима!
Ти вже є, чи ще нема?!
Де твій білий пишний сніг?
Де твій лід, що валить з ніг?
Також дуже нас хвилює,
Де Сніговички смішні?
Де мороз, що нам малює
Візерунки на вікні?
А ще хочеться нам дуже
Стать на ковзани і лижі.
На засніженім лужку
покачатися в сніжку.
Ой, ти, Зимонько-Зима!
Ти прийди, прийди до нас.
м. Золотоноша, січень, 2007 р.
По землі легким впевненим кроком ступає весна. Веселе ласкаве сонце нещадно розтоплює сніги і зігріває кожну калюжку. Грайливий вітерець нашіптує кожній гілочці про прихід весни.
м. Золотоноша, 4.03.2005 р.
Залишилось всього декілька днів і на землю прийде весна. На кущах верболозу зарясніють пухнасті котики. На чорних латках землі, подекуди вкритих, посірілим від втоми, снігом, посміхнуться проліски. Густим коротким зеленим чубчиком вкриє землю молоденька травичка. На тендітних білокорих берізках розпустяться сережки. Заграють біло-рожевим цвітом дерева. Зазеленіють молоденькі листочки. Проснеться від зимової сплячки юний несміливий грім і напоїть землю теплий весняний дощ…
Н а с т а л а в е с н а…
м. Золотоноша, 27.02.2005 р.
Разбитые мечты воскресли вновь.
Ко мне вернулась моя прежняя любовь.
Моя любовь, ты принесла душе покой,
Сняв стрессы своей ласковой рукой.
Ты мне вернула жизнь, и блеск – глазам,
Преградив путь назойливым слезам.
Любовь! Спаси меня и сохрани.
Потерянное счастье мне верни.
г. Золотоноша, 5.01.1992 г.
Карпати, Карпати,
Я з вам ся прощаю.
Про вас я, Карпати,
файну згадку маю.
Про те, як ходили
гірськими стежками.
Цілющу водицю
вбирали вустами.
Як ся піднімали
На гірні вершини.
А звідти – хатинки,
ліси, полонини.
І гори,
що плавно до неба сягають.
Вічні, величні.
Синіють і тануть.
Про те, як нас пані
привітно стрічали,
пани, і панянки.
Здоров’я бажали.
Прощайте, Карпати,
Вільний райський краю.
З тобов ще зустрітися
Думку я маю!
Східниця – Львів – Шевченко, 21.09.1991 р.
Із-під землі, понад лісою в’ється панич.
Чіпко тримається вусами крученими – не відірвете! Ні!
Ніжно вклоняє дзвоник-голівку сонцю услід.
Серце побачить – і стане тануть, як лід.
Нагорний, 21.01.1990 р.
Мы оторвались от земли.
Слегка волнующее чувство взлета.
И вот мы в облаках парим,
Лишь солнце за окном
да надоедливый мотора рокот.
Был августовский жаркий день,
Когда покинула я солнечный свой край.
И на краю земли живу теперь.
Стал домом мне холодный Питерград.
В нем я нашла душе блаженство,
Жизнь впечатленьями полна.
И я все ближе к совершенству
природы мыслей и ума.
На дом родной мне часто снится,
Земля, и люди, и цветы…
И суждено сегодня нашей встрече сбыться.
Лети, мой серебристый друг, на Родину. Лети!..
Ан-24, Пулково – Черкассы, 14.11.1989 г.
Все призрачнее облик твой.
Полузабыты
до боли милые черты.
Я погружаюсь в полусон.
Только во сне приходишь ты.
Приходишь, чтоб уйти опять.
Пригрезишься на миг в сознаньи.
Ты мой кумир и мой мираж.
И я живу воспоминанием.
Нагорный, ноябрь, 1989 г.
Кто ты? Ты – женщина,
Ты мать, жена, сестра,
Хранительница домашнего очага.
Ты такова, что не любить тебя нельзя.
Ты сводишь всех с ума.
Ты хороша всегда.
С тобой приятно и легко.
Ты создана для развлечений,
Веселья, юмора полна,
А также умных изречений.
К тебе так хочется придти,
Поговорить, отвести душу.
Ты можешь все найти пути.
Тебя так интересно слушать.
С тобою рядом быть – такое счастье.
Способна отвести ты всякие напасти.
Плохо ли, хорошо – не думай о себе.
Жить для других, для близких и любимых,
Вникать в дела их и заботы,
А нужно – умный дать совет.
И будет хорошо. И все так просто.
Проще не бывает.
г. Ленинград, 3.03.1989 г. (22:10)
Розы… Красные чайные розы,
С нежной бархатной кожей
Тонких живых лепестков…
Не с чем сравнить ваш аромат.
Божественнее всех цветов на свете.
Оттуда родом вы, из детства.
Всю жизнь я буду помнить вас.
г. Ленинград, 24.02.1989 г.